Історія Харкова

Місто Харків – адміністративний центр історико-географічної області України, за якою закріпилася назва «Слобожанщина». Площа сучасного Харкова перевищує 300 кв. км, а населення становить понад 1,5 млн. чоловік. Територія міста являє собою горбисту рівнину з долинами, ярами та ін. Клімат – помірно-континентальний. 

Територія сучасного Харкова почала обживатися людьми в давнину. Розкопки археологів свідчать, що тут проживали різні народи: скіфо-сарматські, черняхівські племена, половці. Відомо також, що в другій половині I тис. н. е. цю територію заселяло східнослов’янське плем’я сіверян. Слов’яни ще в VIII ст. заснували на місці майбутнього Харкова своє поселення, яке в Х ст. стало відоме як місто Донець. Донець був не тільки фортецею, але і центром ремесел (ковальського, ювелірного, гончарного та ін.), важливим пунктом транзитної торгівлі. Перша згадка про Донець в літописі відноситься до 1185 р. З цим містом пов’язаний також епізод з «Слово о полку Ігоровім» – найважливішого твору епохи Київської Русі. Місто Донець було зруйноване ордами хана Батия в середині XIII ст.

Існує кілька версій щодо виникнення назви «Харків». Деякі історики вважають, що Харків – трансформована назва від міста Шарукань – половецької столиці, яка перебувала на цих землях, інші пов’язують назву з ім’ям ватажка перших українських переселенців в середині XVII ст. Харька (Харитона). Більшість же фахівців вважають, що свою назву місто отримало від річки Харків.

Засновниками міста були українські козаки і селяни, які втекли від національно-релігійного та соціального гніту польських панів з Наддніпрянської та Західної України, особливо в період визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького.

Українські переселенці почали обживати незаселені території, які ще на початку XVI ст. номінально входили до складу Московської держави. Цей край іменувався «Диким полем», так як був спустошений після монголо-татарських набігів.

Першу Харківську фортецю побудували «по черкаському» (тобто українському) звичаю. У 1656 р. московський цар Олексій Михайлович видав указ про створення окремого Харківського воєводства. Фортеця, яка виникла на місці, де зливалися річки Лопань і Харків, мала 10 веж і довжину стін більше одного кілометра.

Харків став центром Харківського козацького полку. Українські переселенці принесли з собою характерний для них козачий військовий і адміністративний порядок. З перших років існування фортеці біля неї почав селитися торгово-ремісничий люд. З’явилися перші слободи – Гончарівка, Журавлівка і т. д. Це свідчило про перетворення Харкова з важливого прикордонного форпосту в центр ремесел і торгівлі.

До початку XVIII в. був заселений Поділ – район між фортецею і річкою Харків, а в 30-40-і рр., коли минула загроза нападу з боку кримських і ногайських татар, забудова переступила річки Лопань і Харків. У місті налічується близько 1 тис. дворів і ряд різного роду громадських споруд. З шести найбільших ярмарків Слобожанщини чотири проходили в Харкові: Успенський, Водохресний, Троїцький, Покровський.

Відбулися зміни і в соціальному житті міста. У 1765 р. ліквідується полковий адміністративний устрій міст. Замість слобідських полків створювалася Слобідсько-Українська губернія.

Протягом довгого часу Харків відноситься до Бєлгородської єпархії. У 1799 р. була створена Слобідсько-Українська єпархія з центром в м Харкові. Серед перших церков, побудованих в місті, – Успенська церква. Її зведення почалося у 1658 р. Сучасний же храм був побудований в 70-і рр. XVIII ст. У 1726 році на території Харківської фортеці був заснований Покровський монастир. Монастирський храм є найстарішим в Харкові.

Харків стає губернським містом. Створюється міська дума (1785 р.). З 1734 р. починає діяти поштова служба, з 1739 року з’являється перший лікар, з 1778 року – перша аптека. Це трохи змінює побут харків’ян, проте протягом всього століття основним заняттям їх залишається землеробство (до 70% населення). Про розвиток ремесел і торгівлі свідчать найменування виниклих в той час вулиць і провулків: Чоботарська, Римарська, Капелюшний, Столярний, Слюсарний.

Уже в XVIII в. Харків стає освітнім центром. 

Харківський колегіум (1731 р. таку назву отримала слов’яно-латинська школа, переведена в 1726 р. з Бєлгорода) став другим за значенням в Україні після Києво-Могилянської академії. Тут викладався повний курс наук. Бібліотека колегіуму стала першою в місті і до 40-их рр. XIX ст. налічувала вже 5 тис. томів.

На початку XIX ст. Харків вже розвивається не тільки як торговий, але і як промисловий центр. До 1897 року в місті налічується понад 70 підприємств: млинів, салотопок, винокурень і шкіряних заводів. До середини XIX в. міська промисловість переважно мала кустарний характер і основним напрямком економіки залишалася торгівля і переробка сільськогосподарської продукції. З другої половини XIX в. У зв’язку з ліквідацією кріпосного права і швидким розвитком Донецько-Криворізького регіону, місто перетворюється в один з найбільших економічних центрів Російської імперії. В середині століття в Харкові налічувалося вже понад 30 тисяч жителів. Фактором, який безпосередньо вплинув на розвиток міста, став розвиток залізничного транспорту. У 1869 р. відкрилася залізнична магістраль, яка пов’язала місто з Москвою, а потім – з Донбасом, Києвом, портами Чорного і Азовського морів. У місті розвивається вагоноремонтна справа, в 1897 р. дав першу продукцію Харківський паровозобудівний завод. Поступово підприємства міста почали випускати різноманітну продукцію – від сільськогосподарських машин до двигунів. Таким чином, Харків став постачальником сільськогосподарської техніки на загальноімперський ринок.

У 1828 р. почалося замощення міста каменем. У 1871 р. на вулицях Харкова з’явилося газове освітлення, в 1881 році була введена в експлуатацію перша черга міського водопроводу. У 1882 р. була прокладена перша лінія міської кінної залізниці, що проіснувала до 1918 р. Наприкінці XIX в. в місті була побудована перша електростанція, що дала можливість розпочати електрифікацію міського транспорту. У 1905 р. на вулицях міста з’явився перший електричний трамвай. У 1888 р. Харків став другим телефонізованим містом України.

З ростом міста з’являлися і нові навчальні заклади. До початку ХХ в. в Харкові було чотири чоловічі, дві жіночі гімназії, два реальних училища, духовна семінарія, кілька приватних гімназій і пансіонів, Інститут шляхетних дівчат, Комерційне училище, п’ять вищих початкових училищ (всього на 1902 р.- 111 початкових шкіл).

Багато подій у культурному та науковому житті Харкова в XIX ст. відбувалися вперше не тільки в місті, а й у всій Україні. Перший провінційний музей був відкритий у Харкові в 1886 р.. Це був міський художньо-промисловий музей.

Величезне значення мало відкриття 17 січня 1805 р. одного з найстаріших в Росії і першого в Україні Харківського університету. Його засновником став В. Н. Каразін. Університет є науковим і культурним центром, він відомий своїми вченими, випускниками та викладачами: Н. Н. Бекетовим, В. Я. Данилевським, Н. Ф. Сумцовим, Д. І. Багалієм і багатьма іншими корифеями.

Таким чином, до початку ХХ ст. Харків стає промисловим, науковим і культурним центром з величезним потенціалом.

На початку 20-х рр. починається смуга великих перетворень в різних сферах суспільного життя. Істотні зміни зазнає адміністративно-територіальний устрій міста. 26 січня 1919 року було вирішено розбити місто на три райони – Іваново-Лисогірський, Петінско-Журавлівський, Основ’янсько-Холодногірский. Керівництво всіма сторонами місцевого громадського життя сконцентрували в своїх руках виконкоми. Назви і кількість районів в місті часто змінювалися. До 1938 року їх стало вісім (вони, в основному, відповідали сучасному поділу). У 1919 р. за Харковом був офіційно закріплений столичний статус.

До кінця 1925 р. промислові підприємства міста були поновлені; піддавалися реконструкції і виникали нові заводи і фабрики. У 1940 р. промисловість міста в 12 разів перевищувала рівень 1913 р..

У 1924 році почала працювати перша в Україні радіостанція. Почалася теплофікація міста. У 1939 р. з’явилася перша тролейбусна лінія міста. У 20-ті – 30-ті роки виникла густа мережа шкіл-семирічок, розгорнулася боротьба з неписьменністю. З Харковом пов’язаний і період в діяльності видатного педагога А. С. Макаренка. Виникли нові форми позашкільної роботи, і в 1935 р. в Харкові відкрився перший в Україні палац піонерів. Значні зміни відбулися в системі вищої освіти. Після реорганізації університету виникли: з 1921 р. – медінститут, Інститут народного господарства, з 1937 р. – юридичний інститут. Всього в 1930-1931 рр. у Харкові було організовано 23 нових вищих навчальних закладів.

У 1920-1930 рр. почалася робота багатьох нових наукових організацій та інститутів міста: Української рентгенівської академії, Інституту гематології та переливання крові, Коксобуду, Українського фізико-технічного інституту і т. д. Наукову і дослідницьку роботу проводили наукові товариства, розвивалося краєзнавство. 

У першій половині ХХ ст. місто змінилося за рахунок появи нових пам’ятників (в 1935 р. був відкритий кращий в світі пам’ятник Т. Г. Шевченка, скульптор М. Г. Манізер); роботи «Харківського Россі» – Бекетова, архітекторів Верьовкіна, Жукова та ін. В 1925-1927 рр. в стилі конструктивізму було споруджено будинок Держпром.

Насиченим було і культурне життя міста. У 1926 р. з Києва до Харкова переїхав Державний український драматичний театр «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом, в 1929 р. перші уявлення став давати Український театр музичної комедії. У 1932 р. була організована Харківська організація Спілки композиторів України, в 1934 р. – Спілки письменників України.

Величезні втрати зазнало місто в роки масових репресій сталінського режиму і в роки Великої Вітчизняної війни. Він став предметом особливого інтересу гітлерівської Німеччини, і, в результаті, за заволодіння ним, обидві сторони боролися запекло. Місто двічі переходило з рук в руки, пережило окупацію, голод і руйнування. До моменту остаточного звільнення було зруйновано 200 тис. кв. м житлової площі, повністю виведені з ладу всі споруди комунального господарства. Загинула значна частина матеріальних цінностей підприємств Харкова, незважаючи на зроблену евакуацію. До 23 серпня 1943 року – Дня визволення міста – в місті не залишилося діючих підприємств.

У період окупації тисячі харків’ян були знищені фашистами тільки через свою партійну, національну чи расову приналежність, багато були викрадені в Німеччину.

Але навіть в таких нелюдських умовах жителі міста намагалися вберегти і зберегти культурні цінності. 

Багато вулиць міста носять імена захисників і визволителів міста: взводу лейтенанта П. Н. Широніна, О. Яроша, І. Танкопія і ін.

Самовіддана робота по відновленню міста почалася відразу після визволення Харкова. Але лише до початку 50-х рр. було досягнуто довоєнного рівня виробництва. Саме ж виробництво ставало більш досконалим. Були відкриті нові заводи і фабрики: «Електроважмаш», «Завод дорожніх машин» та ін. На сьогодні в місті налічується близько 250 великих підприємств. За цими показниками Харків по праву вважається провідним промисловим центром України.

В середині 50-х рр. розпочала свою роботу Харківська телестудія. У 1962 р. населення міста наблизилося до 1 млн чол., І Харків став другим, після Києва, містом-мільйонером в Україні. 

У 50-80-і рр. почалася забудова цілих житлових масивів: Павлового Поля, Олексіївки, Салтівки. 

У 1975 р. в Харкові була відкрита перша лінія метрополітену, а зараз їх діє три.

Хоча 1970-ті – перша половина 1980-х рр. увійшли в історію країни як період стагнації, місто досягло певних успіхів у розвитку господарства, науки і культури. 

У 1985 році почала проводитися політика реформ – «перебудова». Кульмінацією демократичних процесів в суспільстві стало проголошення в 1991 р. незалежної української держави. Це дало можливість новій державі самостійно створювати своє майбутнє.

Харків’яни та гості міста мають можливість відвідувати численні театри, цирк (в 1974 році він отримав нову будівлю на 2300 чол.), Планетарій (відкритий в 1957 р.). У місті проводяться численні фестивалі та конкурси. У 1992 р. за рішенням ЮНЕСКО відзначалося 70-річчя театру «Березіль», а в 1993 р. проводився міжнародний фестиваль «Березіль-93».

Історія міста Харкова налічує три з половиною сторіччя. Вона сповнена прекрасних і трагічних подій. Місто було прийнято до Міжнародної ліги історичних міст. Його розвиток був і залишатиметься одним з ключових моментів в житті цілої держави – незалежної України.